ПАТ «КВБЗ» прощається зі своїм працівником і патріотом України Юрієм Торяником
Два нескінченно довгих роки чекала звістку про долю Юрія Торяника його родина. Усі до останнього сподівалися, що він живий і обов’язково повернеться. Але, на жаль, не судилося. Експертиза ДНК остаточно зруйнувала всі надії на щасливу зустріч із обіймами та посмішками.
З болем і сумом сприйняли скорботну новину про загибель свого колеги працівники складально-зварювального корпусу, де працював Юрій Юрійович спочатку електрозварником, згодом слюсарем зі складання металевих конструкцій, стропальником. Він був сумлінним робітником, привітним і уважним колегою, дуже доброзичливим, порядним і відповідальним чоловіком, якого поважали і любили в трудовому колективі.
Народився Юрій Торяник 21 квітня 1984 року в селі Святилівка Глобинського району Полтавської області. Успішно закінчив загальноосвітню школу і вступив до Кременчуцького університету економіки, інформаційних технологій та управління, де здобув професію еколога.
Після навчання у виші влаштувався на роботу на Крюківський вагонобудівний завод, який підкорив його своєю величчю і масштабами під час однієї з екскурсій на підприємство у студентські роки. Звідси 2006 року був призваний на строкову службу в Збройні Сили України.
Виконавши свій громадянський обов’язок, Юрій повернувся на підприємство й залишався вірним йому, доки Україна не здригнулася від злочинного нападу російського агресора. Як справжній чоловік він, не вагаючись, пішов боронити рідну землю, бо вважав, що має бути прикладом для свого зростаючого сина і зобов’язаний захистити свій дім, своїх рідних, зробити все можливе, щоб забезпечити їм мирне і щасливе життя.
Побратими поважали Юрія за щирість, сміливість, добре серце. Він не уникав труднощів, був рішучим і відважним в усьому. Брав участь у бойових операціях на найгарячіших відтинках фронту – у Бахмуті, Часовому Ярі, Куп’янську. Та 12 травня 2024 року після виконання одного з бойових завдань поблизу населеного пункту Макіївка Луганської області заступник командира бойової машини – навідник оператора 2 відділення спецпризначення молодший сержант Юрій Торяник не повернувся на місце дислокації свого угруповання. Відтоді його вважали зниклим безвісти.
І весь цей час вдома на нього чекали батьки, брат, племінники, дружина і син, якого він обожнював та намагався виховати добрим, чесним і порядним чоловіком, навчити цінувати родину, любити свій дім, країну і шанувати її історію.
Юрія любили, всі, хто його знав, – рідні, друзі, односельці, колеги, побратими, бо він був неймовірно світлою і доброю людиною, яка не скривдить і не підведе. Він дуже любив своїх батьків і молодшого брата, допомагав їм в усьому й оберігав від зайвих хвилювань. Мама з татом не могли натішитися своїм первістком-Юрчиком, який народився у великодню суботу й приніс у родину справжнє щастя. Із перших днів появи на світ він був для них втіхою, відрадою і гордістю. Таким вони його пам’ятатимуть усе своє життя.
Сумують за Юрієм його друзі та знайомі, які з перших днів мобілізації товариша допомагали йому у придбанні необхідних для стеження за ситуацією на фронті електронних приладів та інших потрібних речей і всіляко підтримували.
На жаль, йому не судилося повернутися додому, зустрітися з товаришами, ніжно обійняти маму й тата, пригорнути до серця десятирічного сина Марка та стати до роботи на Крюківському вагонобудівному заводі. Прикро і боляче визнавати, що він більше не посміхнеться своєю неймовірно світлою посмішкою.
Україна втратила свого гідного сина, свого захисника і героя, ім’я якого назавжди залишиться в пам’яті народу. Світла пам’ять і вічна слава нашому мужньому колезі Юрію Торянику.
